остальное одним файлом

У Клео знову горе. І назавтра
Їй треба навигадувати смислів…
Або, хоча б, якийсь відомий вислів
Не вигадати, просто нагадати…

В «куточок серця», певно, хтось «зашився»…
Два дні ілюзій - потім знову морок…
У плутаній простуди сотні шворок 
Новий ще до початку не звершився.

День байбака, прокляття криноліну…
І знов по колу… Як це все набридло!..
Це, мухами засиджене, повидло -
Випльовує її, таку безцінну…

Ну, і для чого…?

***
Шпигун ні-я-кий:
В обличчя - правда.
Така - не треба.
Такій –  не рада…
Ну-ну, ти ж знала…
Не плач!.. Не плачеш?
А хто побачив?!
Ніхто не бачив!
У жменю серце:
не треба болю…
Ну, не з тобою -
Хай, не з тобою…
...А ти вже встигла…
Мовчи, я знаю…
Ковтни, як зможеш,
своє: «-Кохаю!!!»

***
Він не вміє плакати…
Та не від страждань своїх,
Не від переповнення
Всякими тривогами.
Він не вміє плакати.
Що йому до слів моїх,
До безсоння – вовнення
Звичними дорогами.
Він не вміє плакати…
Хай і не научиться!
Де зійшлись-розбіглися –
Хай сліду не лишиться!..

Не за мною плаче він,
Не за мною мучиться…
Після нього - холодно.
Після нього пишеться...

***
Я повертаю втрачену себе
І хочу вчитись справжньої любові
Хм, розумію, може не з тобою…
Так, здогадалась, може й не тепер…

Аби ж зуміти в ніжності долонь
І в неприкритих поглядах п’янкучих
Сказати більше, ніж би хто озвучив
На міліардах пам’ятних осонь;

Аби усе зуміти донести
Як квітку чаю у прозорій чашці,
Поведеною на твоєму щасті,
Його для всього світу берегти;

Пустити весла від пересторог,
Пообривати страху павутиння…
Нехай буде, хоч і "смішне дитиння"
Для всіх-превсіх,.. та тільки не для двох.

***
Світ ловив мене і не спіймав…

Прозорий ранок крізь вузьку кватирку…
Спокійний погляд, вивірені жести…
Вже будень в двері стукає настирно,
Шумуючи метро-машинним «престо!»

Чого від нього тільки не чекати!..
Мабуть, єдине, - зустрічі з тобою…
Хоч думка все продовжує блукати,
Як світ, що гнався за Сковородою...

Осмислюючи терпкістю довечір,
Прикрасивши надією наранок,
Штурхнувши пальцем в око недоречі,
Чи кинувши в непотріб забаганок…

Спокійний погляд, вивірені жести…
Хоч думка все продовжує блукати…
Зливаючись з метро-машинним «престо!», -
Змогти б уже, нічого не чекати…

***
Ні, так любити просто суїцид!
Мабуть потрібно виколоти очі!..
Я панікую… відповідний вид..,
Нічого знати-бачити не хочу..

Я панікую, бо тебе нема
Зі мною поруч, зараз і в найближчий…

І заганяю знов себе сама
На власних покарань тісне горище…

***
Для чого цей прозорий і пекучий біль,
І посмішка, коли чекати вже не мала б!
Не бачити тебе – молитися тобі,
А поруч раз пройти – і дихання не стало…
Чи гірше: тільки-от спинила круговерть –
Зіткнутись до лиця… і втупитися в килим,
Чи бігти в інший бік, мов за спиною смерть,
І озиратись, вслід зітхаючи безсило…
Прощатись у думках і виглядати знов,
І забувати всі готові монологи…

…Ти дивишся моє чудне німе кіно:
По кому той подзвін?!..

Не зрозумів нічого…

***
Ничего, кроме чистой совести;
Ничего, кроме имени честного…
Не о нас с тобой пишут повести:
Нету, вроде бы, интересного…

Тут уж надо побыть внимательным,
Или вовсе-совсем быть непуганным,
Чтоб решением - окончательным,
Чтоб стечением - и без ругани..

Кто кому..? или показалося?..
Чем прожить, понедельники скрасить нам?
Для себя – очень много жалости;
Для вранья – слишком много пафоса…

Поспешила, наверно, с совестью…
Да и дело совсем не в имени...
Если стану твоею повестью –
Просто так, ни за что люби меня.

***
Мені не в голові твої інтрижки
Коли чим буде треба – допоможу
Набридли тягомотні "кішки-мишки"
Я вже тебе нічим не потривожу

Буду ховатися за флірт лискучий:
Ну, спробуй, викрий, коли все свідомо!
...Чи я сама, чи ти мене замучив…
Чи це "лябофф", чи в мене «не всі вдома»?
Мабуть, - "багато галасу даремно"…

За тебе марно так тремтіли руки…
Мені уже не світло і не темно…
Сиджу і сублімую в закарлюки.

***
«Крива» не «вивезе», -
Крива іде «в нікуди»!

..Знов біля горла
Тільки ніж холодний ночі….
Дурні й нудні
Мого хитання амплітуди,
Як покарання,
Що навмисне хтось відстрочив…

Я не малюю більше
Пальцями по вікнах,
Не заглядаю
У обличчя перехожих;
І вже не хочу чути:
« - Киця моя, бідна,
То ти без нього, визнай,
Все-таки не можеш!..»

Ммда.. несказане –
Лише плювок у вічність...
Ну хто не знає?!
..А кого це зупинило?

...Така настирлива,
Принизлива комічність:
Собі кажу, сама киваю…
Дуже мило...

***
Вже оточилась
Непроглядною стіною…
А усе співаєш,
Що будеш, зі мною…
А я втрачати, знову,
Зовсім не готова…
Насправді – вірю,
Тільки не про те розмова…

Тихенько думкою
Своєю багатію…
Переживаю
Всі повтори, як умію…
Собі релігію придумала:
Кохати.
Щоб позітхати,
А не  позіхати…

***
Всё. Хватит мне уже бесстыдно врать!
Ну видела ж: подслушивал за дверью…
Прости за боль. Конечно же, поверю!
С тобою єто все не первый раз…

И я прекрасно помню, как сама,
Любя без меры, тихо наблюдала.
Как пастворившись и боясь финала
Я не хотела правду принимать…

И не забуду всякие "потом,
Этапы разделений «до» и «после»,
Как раз оттуда «не поверю, вовсе!»,
Хоть с виду, вроде, эпатаж бантом…

Достаточно проверок и химер!
За тех кто был - друг другу отомстили..
Пойми, до нас так в мире не любили!

..Пора остановить секундомер!

***
Была любовь? Пока еще не знаешь…
Умгу. Понятно: все-таки, "была"…
Ну, то есть, - отомстить и ты желаешь,
А я, уж, полвозможности дала…

Меня тошнит: от очень много кофе;
Что понимаешь, но чего-то ждешь;
Что у любви "не идеален профиль";
Что, намекая, - дальше не идешь…

Конечно: с миром что-то непонятно…
А не со мной…)

..Не хочется пока
Осознавать, что маловероятно
Как я любить…
« - Ищите дурака!»..
?


***
Заведомо недостижима цель?!
Намного легче прятаться за сложность,
Толкая вожделенную возможность
С недрогнувшей улыбкой на лице!

«-Так не бывает!»  - и щелчок замка.
Потом широкий жест: « - Смотрите, верю!» -
И по носу опять кому-то дверью…

..Чего ушел..? Не ясно… Ну, « - пока!»…

Да им еще учиться двадцать лет,
Когда взломать, когда и увернуться!
(Конечно, легче просто развернуться,
« -Ну, вот! Теперь целуй мой каждый след!»)

Ах, если хватит поцелуя в «след», -
Тогда – дарю!.. Вот все, что ты получишь!
(Мне некогда надеяться на случай,
И не один мужчина на Земле…)

…Понаблюдаю за окошком снег,
Подумаю… Да есть же чем заняться!..

Пока любимым мной другие снятся,-
Мне жалко тех, кто плачет обо мне…

***
Горланишь песни о любви,
А я, - по-прежнему, морожусь…
Попробуй без меня, живи!
Проспи еще одну возможность!

Да, я не денусь никуда..
И это повод издеваться?!

…В лицо холодная вода,
А сил не столько, как в семнадцать!..

Кому и что ты доказал?
Да, убежала, хлопнув дверью!
(Целуя мысленно глаза,
Которым до конца не верю…)
Никто не ждал, не проводил…:
Открылись пафосные враки…
Я повторяю: нету сил!

Мда… Извините, что без драки…

***
Не сприймай мене як належне:
Я без тебе жити не можу…

Як німа й фізично залежна
На воді городи городжу…

Відпусти! Якої холєри?!..

У сльозах сиджу на роботі…
До пи…кли усі кавалєри,
До пи…кли усі твої тьоті…

З того дня вже майже півроку,
Кожен з нас не раз нає…рнувся,
Я тебе втрачаю потроху…
…Хто ж то був? Аби ж повернувся!..
 
Не сприймай мене як належне…
Вже не жду сюрпризів і квітів…
Все – тобі, від мене залежне….

Б…я, навчусь і без тебе радіти!..

***
Юр синк, юр ловінг…

Натягнуті стосунки на континуум:
Не видно їм ні краю ні кінця…
Провокативно мучиш ти «латинуум»,
А я в рукав ховаю папірця.

І, нібито, слова найважчі сказані, -
Ні здивування і ніяких змін!!!
Не справдилась надумані оказії:
Та сама синусоїда і сплін.

Для чого геМОРройство неоправдане:
Зробила неможливе, пару раз…

Залишаться гарячі меморандуми,
І непрощенних тисяча образ…

Нікому і нічим не зобов’язана!
В одні ворота… дуже вже гнітить!

Якщо у мене в світі тільки я сама - …

Ну, так – то й так... Колись перешумить..

***
…А если он вот так вот обо мне:
Решет с кем-то, та или не та,
Что сказочной любви на свете нет...

Ну, в общем, - ля-ля-ля и тра-та-та…

То молчаливость – не любовь «в захлеб»,
А смесь кокетства с пафосом и страх!

"Ударю по лбу"..

Он - получит в лоб!…
Ну а потом..

"Потом" - в его руках.

***
Примильнооперна банальщина
Великовікових дітей…
Чомусь, не тому. добре навчена
Щаслива тим, що сніг іде…

В псевдонауки, психологію!..
Врятує «дурість-ай-яй-я»…

Свою похерю міфологію:
Де тільки він і поруч - я.

***
А теперь – осталось потерпеть:
Если - «нет», - то заново родиться;
Научиться и дышать, и петь,
И добреть, когда пора смириться…

Просто мы друг другу не нужны.

Химия эмоций не спасает,
Потому - ответы так важны..
Потому-то их никто не знает..

Да, любовь такая, что аж-аж..!
Выше слов, нежней прикосновений…
(Но, сдается, исчерпаться дашь
Как этапу новых повзрослений...)

...Тех, кого придумали себе,-
Отыскать есть тоже вероятность…

И, хоть свет сошелся на тебе, –
Не догонишь – то не жди обратно!

***
Від ясності не сталося світліше,
А в правду я б не вірила і далі...

За «знаєм» - «відчуваєм» головніше;
Те, що страхає, – диво, в ідеалі...

Якби не зав’язалось від емоцій,
Ніхто б не змусив вірити й терпіти,
"Від" себе бути, на "чиємусь" боці…

Та цим уже пора перехворіти.

***
Не надо нам, конечно, расставаться…
(Я все отдам за твой зеленый взгляд!)

..Обычная разлука, без сенсаций,
Не потому, что…, а чего-то для…

Смеемся громко, грусть таим украдкой;
Обычный поезд, рядовой отъезд;
Взъерошенных эмоций неполадки…
Все хорошо… перрон-деми-плийе…

Осталось места для приятных мыслей,-
Но - метроном настойчиво в висках…

Любовь?..
(ну, или что-то в этом смысле…)
И  «надо»,
(то есть, долг, увы и ах!)

Нет, не поэтизирую работу,
Ни в коем, не оправдываю страх...

Но «нужно», почему-то, - для "кого-то":
Босой сапожник, котик – в сапогах…

Но мы же, ведь, бороться не устанем,
Украсив обстоятельства собой?!
И ладно, пусть, оврагами-кустами, -
Зато, какая движется любовь!

***
Здається, все ж Колосс - на глиняних ногах…
Розфарбувати, ну і викинути, на фіг?!

..Спасибі, що прийшов…
Любов в шести томах,
Де в кожному, вкінці по кілька епітафій…

Дослідження усі – то марнування сил:
І не такий складний, тому й не розгадати…

Хотілося краси. Всього лише краси…
Доводиться її із драми витискати.

***
Гарний привід не бритись,
Одягатися з «куччі»,
З ким, не ясно, сваритись,-
Та, не з тим, хто замучив.
Гарний привід тинятись...
І знервований регіт…

Хто, змогла б здогадатись,
Що кохана для него?!

Гарний привід жалітись
Ну, і крайню шукати…
(Раптом буде боліти..?
Страшно ризикувати!..)

Хто повинен зіткнути
Їх нарешті носами?!
Як іще натякнути,
Що і з нею
Те ж саме?!
 
***
Я чекаю, але не трамвая, -
В незручному цікавому платті.

Як один з варіантів, – все знаю, -
Що взаємно. Один з варіантів.

Побуркочу, що кучері вперті;
Щось забула у іншій кишені;
Що параметри в нього – «задерті»;
І на мрії свої галашені.

Сотий раз: то прощу, - то ображусь,
Уявлю, як все рву – і в обличчя!..

Він пройде - і нічого не скаже…
Потім – я...

Що за ми?!. Що за звичка?!.

***
Крайсонця, крайсерця, крайнеба -
Зажурена мряка, зажмурене листя.
Тихіше, коханий, не треба..,
Бо звідси до тебе надміру неблизько.

Підходжу, в задумі Ікара,
До краю. Дограю..? Розкраю надвоє?
Розкриється крил нових пара?..
Рятуюча хмара?

Не гоїть… Не гоїть…

Слизький сірий виступ граніту –
Край серця мого, в затобойних малюнках.
І, ніби листи «з того світу», -
Розсипались віршів сумні поцілунки…

***
…Та навіть, щоб ненавиджу, - то ні,
А так щоби прощати – не збираюсь!

…Чогось казав «через комусь» - мені,
Бо, раптом, посміюся чи зазнаюсь...

Ми граємо за рівних прав і сил,
Однаково дурні, аж до смішного:
Стулила привід – знову загасив…
Як дочекаюсь – пожену з порогу…

***
Ти чекаєш
монологу Шарлотти Гейз?!
Я не хочу вже нічого: 2 late 2 chase.
Наодинці знов зриваюсь: тебе нема…
Чи радію, чи вмираю – завжди сама…
Все нормально, не звикати… Нехай собі...

Я ж не можу вимагати, щоби прибіг,
І коли зриває з місця емоцій раш, -
Обійняв, сказав, "- не бійся, світ буде наш!"

Я ж пишу…
Чого ще? Болю, Сказати вслух,
Що ні з ким, або з тобою?…

Треную дух…

...І коли пора прощатись, коли не встиг, - 
Повторюсь (а що втрачати?!): лишу листи.

***
Обожаю, когда ты злишься,
Когда ревность из глаз так и брызжет!
Значит, милый, не зря мне снишься,
И любовь колею себе выжжет!

Обожаешь - когда психую,
На метле и со скоростью звука...
Значит, - тоже тебя ревную;
Может быть, не такая и сука…

...Вот бы встретиться, наконец-то,
На средине хоть чьей-нибудь правды,
Разукрасив и час и место,
Тем, как сильно друг другу мы рады!

***
Ты ушел – и силы вдруг иссякли...

Как всегда, без пафоса не можешь…

Знаю я про все твои «козявки»,
Ощущаю настроенье кожей.
Улыбаюсь, провожая взглядом,
Завтра, же, естественно, вернешься.

Где бы ни был – ты как прежде рядом,
Что б не думал – все равно дождешься.

Мы соврем, кивнем и подыграем,
И друг друга, все как прежде, стоим…
Просто мы, на самом деле, знаем,
Вряд ли согласимся на другое..

Нам, наверно, повезло, с тобою...

***
Пой. Пока я где-то рядом.
Ты не улица, ты – город!
Тот, - что счастье, все, что надо!…

"Мы" сложились!..
...Как-то скоро..

Даже если "вдруг" случится –
Я смогла быть полноценной;
День придет освободиться -
Ты не будешь самоцелью.

...Станет легче..

"вдруги", "если"...
Больше так любить не буду…

Пой. Мы рядом, - но не вместе…
Не свершиться больше чуду…

***
Так больно плакать – только о тебе.
Они всё врут!.. Ты хочешь, можешь, будешь!..
Ты не пробел!

Немного оробел…
Я понимаю… мы же просто люди...

Косой зигзаг. Косою помеж вен…

Что сделать, мне; что именно, по силам?

Я шью тебе словами гобелен,
И что могу… Так страшно, но красиво…

И, может быть, когда усталый смысл
Толкнет вперед и некуда деваться -
За скорлупой  измученные мы,
Всласть отдадимся душ горячих танцам.

***
Друг от друга никуда не денемся:
Каждый бросил свой метеорит…
Эгоисты, нежные бездельники…
Роза... Лис... Вопрос... Экзюпери.

Даже если я начну по-новому –
У тебя все старый календарь…
Сердцем к сердцу намертво прикованы..

Но теперь - в копилку «никогда»…
Нету сил сопротивляться снежности…
И терпеть не даст тупая боль…

Все забудь.
Уступки и погрешности.
Я позволю…
Только ты позволь...

***
Мой "слепой", твоя "глухая"…
Как и раньше: не трамвая…

Всем смешно: они же знают,
Кто куда зачем идет…
А в своих глазах двоимся.
Прыгнуть в будничность боимся?
Стоя рядом – затаимся…
Чтоб не хуже… ну, и вот…
Ты – ни с кем, но очень гордый,
Да и мне,  вродь дали орден…

Одиночеством – по морде, -
И на завтра – сто обид…

Мы – единое. Да, знают…

Мой "слепой", твоя "глухая"…
Друг на друга "почихаем"…

…Ну, а если "не простит"..?

***
Я вырвала еще немного дней
Чтоб от определенности спастись…
От той,

где ОН, конечно же, не с НЕЙ,
То той, где только шепотом: «приснись!»…

Смывает радость, мнимая, мосты;
Взрывает взгляд ночные фонари…

…Настойчиво, наивно, я+ты…

А остальное – пламенем гори!

***
Inevitable (англ., неизбежное)

выплакано сказано прожито вперед
коридоры разные время мачты жжет
очень мало времени времени и нет

и в кромешной темени зиждется рассвет
запредельно нежные солнца лепестки
и фонтаны свежие отпустив тиски

нарисует дерево закипит во медь

зори долгоспелые упадут не мне

сентябрь 2007 - январь 2009