Стоїмо, сподіваємось щастя
І надія в серцях ожива:
Може, прийде до Вкрайни те щастя,
Може, знов обмине - так бува.
У дитячих очицях глибоких
Вогник віри горить, догора,
Ніби щастя десь близько них ходить,
Підлетить і водночас тіка.
І нагадує нам та місцина
Пишний двір, що в огні потопа:
Може, люди в огні потонули,
Чи, можливо, вони вже забули,
Що ще віра в серцях їх живая
Ту надію у краще плекає.
Ні, не буде той кращої днини,
Пролетить мимо нас зла хвилина
І лишить за собою сліди - сліди чорні
І кровію вкриті, і сльозами людськими политі
Тих людей, що стояли в огні.
Той огень догора, все минає,
Мати й досі ту книгу читає,
Сльози градом біжать із очей,
За тих рідних сиріток - дітей.
23.08.2005р.
Пустi сподiвання
© Copyright: Елена Шарипова 2, 2009
Свидетельство о публикации №109052002071
Свидетельство о публикации №109052002071
Рецензии