Я виходжу в чисте поле,
Щось скипає у душі.
О, я вдячний тобі, Доле,
Що родивсь на цій землі!
Наді мною – безкрає небо,
Десь воно є і в мені.
І пізнати його треба –
Буде радісно тобі!
Під ногами – рідна мати –
То є нашая земля.
Може силу вона дати,
Втішити, як немовля…
Раптом щось мене торкнулось,
Вгору очі я підвів –
Сонце-Дажбог посміхнулось
Посмішкою тих дідів.
В серці тут вогонь здійнявся,
Що не згасне, не загине,
Криком волі одізвався,
Що й тепер по степу лине.
Цей вогонь такий же самий,
Як і той, що нам дарує
Погляд Сонечка ласкавий!
І на серці лад панує…
Прокотивсь колоссям вітер,
Пронизавши моє тіло,
І могутой давніх літер
Все навколо шепотіло.
Так вдихав я цю Природу,
Відчував життя навколо,
І не буде переводу
Цьому явищу ніколи!
Тіло й дух мої не знали,
Чи є в світі краща доля,
Окрім той, що називали
Наші предки словом ВОЛЯ?!
05.12.7516 (2008)
Воля
© Copyright: Валентин Долгочуб, 2009
Свидетельство о публикации №109051703995
Свидетельство о публикации №109051703995
Рецензии