Отак вже в цьому світі повелося –
Я цілував весь час твоє волосся,
Біляве, потім темне, згодом сиве –
Твого волосся дивовижна злива
(Вловити це нікому не вдалося)
Спадала в океан мого волосся.
І ми ставали двоє триєдині.
Ти, я й любов – всі у одній твердині,
І все в одне зливалося й злилося.
О, як же я люблю твоє волосся!
Ці водоспади й диво-водограї –
В коханні я народжуюсь й вмираю.
А щоб по смерті жити довелося,
На жито перетвориться волосся,
І чорноземом стане смертне тіло,
Й здійме любов над світом сині крила.
волосся
© Copyright: Владимир Немерцалов, 2009
Свидетельство о публикации №109051500993
Свидетельство о публикации №109051500993
Рецензии
Дуже гарний та дивовижно романтичний вірш, але мені здалось, що він трохи сумний. Та мабуть так потрібно... Дуже чіткі та мелодичні рими.
Виталий Масановец 28.01.2010 00:53 • Заявить о нарушении
Виталий Масановец 28.01.2010 00:53 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.