Слово про землю

Неначе пустка тут - куди не глянь...
З вікна авто я вражено дивилась,
Як на полях занедбаних бур'ян
Розрісся, де пшениця колосилась.

Ще донедавна тут цвіли поля,
Буяла й колосилась нива,
А Богом дана пращурам земля
Була як матір - щедра і красива.

Всі їхали по кавуни здаля,
Давало врожаї високі жито...
Тепер навкруг порепана земля,
Хоча водою вщерть канал налито.

Таврійська земле, страднице моя!
Тебе ми розучились обробляти.
І заснували бур'яни поля...
То хто ж наслав на нас таке прокляття?

Душа болить і плаче, мов дитя...
Невже насправді ми такі нероби?
Невже народ наш впав у забуття
Й забув, що ми - одвічні хлібороби?

Хворіє годувальниця... Роки
Її не пестять руки роботящі...
З чиєї легковажної руки
Покинули її напризволяще?

Пусті поля... Лише отару пас
Старий чабан в крислатім капелюсі.
Який це тяжкий гріх для нас -
Зробити мачуху із рідної матусі...


грудень, 2006