Я бачу лише те, чого нема
в передчутті непереможного страждання.
Його думки спливають крізь пітьму,
і тіло все темнішає позаду.
Я йду, ти чуєш? Я від тебе йду!
Я намагаюсь дати собі раду,
але я заблукала у роках,
і вийду, мабуть, в іншому столітті.
Знайти тебе так хочуть очі у очах
ста тисяч незнайомих перехожих,
але тебе, мабуть, немає більш на світі.
Почути голос – й вибігти на світло,
для мене, прошу, запали свічки…
Але я втрачена навіки в лабіринті,
я як метелик, б'юсь в холодне скло,
немов примара – сива й незнайома –
проходжу повз, торкаючись плечем;
ти не впізнав крізь стільки тисяч днів…
Невже ж колись – як шлях додому
мене ти пам'ятав напам'ять?..
Але і це спливе в безжальну прірву снів…
12.05.2009 рік
Плин часу
© Copyright: Ника Литяк, 2009
Свидетельство о публикации №109051206110
Свидетельство о публикации №109051206110
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.