И. Бродский Холмы - укр. перевод А. Секретарева

Горби.

Любили вони сидіти
удвох на схилі горба.
Було на що їм глядіти:
церква, садки, тюрма.
Це все було трохи далі.
Ближче - глухий ставок.
А зовсім поряд - сандалії,
кинуті на пісок.

Удвох, охопивши коліна,
дивились вони на світ.
Чекав вантажну машину
біля кіно інвалід.
Блимала оливом банка
серед битих цеглин.
Рожеву маківку банку
крук облітав один.

Люди тяглись до центру,
щоб вимитись в лазні одній.
Дзвін калатав у  церкві, -
електрик вінчався в ній..
А тут, на пагорбі  - тиша,
ні галасу, ні метушні.
Вітер повітря колише
зі зграйкою комашні.

По битій траві їхню сижу
легко знайти було.
Чорні плями від їжі
в'їлись в зелене тло.
Корови  ці темні кола
вилизували щодня.
Всім це було відомо,
а їм не було знаття.

Недопалок "Біломору"
в піску, а поряд - сірник.
Темніла пляшка, що вчора
відкинув чийсь черевик.
І раптом вони вставали,
зачувши ходу череди,
і мовчки в кущі збігали,
як мовчки сиділи завжди.

     ---   ---   ---

В кущах і розходились мовчки
по різних схилах горба.
Той йшов крадькома, по-вовчи,
а той, як коник, стрибав.
Брались за гілля, де глина
була від струмків слизька.
Один досягав стежини,
а другий в цей час -  ставка.

В той вечір грали весілля.
Здається, було їх два.
Розквітло людське дозвілля:
сорочки, сукні, трава.
А обрій вже в ніч впирався
і хмари до себе звав.
Туман над ставком піднявся,
а церкві  дзвін не вгавав.

Два схили  - крутий і відлогий -
були на однім горбі.
Той човгав, кректів, а в того
цигарка була на губі.
Спускались по різних схилах,
та простір між ними зник,
коли водночас стокрилий
рознісся їх смертний крк.

Враз кущі розчахнулись
на безліч плакучих рук.
Вони ніби сну позбулись,
а сон той був повен мук.
Кущі розкрились, як паща,
і, сіючи смертний жах,
до кожного вийшли з хащі
двоє з залізом в руках.

В одного ввійшла сокира, -
годинник червоним став.
А в другого в грудях, зліва,
рвонуло,  - він вмер і впав.
Вбивці стягли їх до гаті, -
юшила із рани кров.
Здригнулось в ставку латаття,
і там вони стрілись знов.

     ---    ---  ---

Ще свекру вклонялась невістка,
хтось чарку ло рота ніс,
коли страхітливу звістку
підпасок з горба приніс.
Червона хмара стояла,
схожа на череду.
А справжня в кущах лизала
солону траву руду.

Електрик летів по схилу,
за ним шуряк-тамада.
Сама унизу біліла
покинута молода.
Поряд, напнувши хустину,
стара крутила шнурка.
А п'яна юрба без впину
котилася до ставка..

Мчали вони щосили,
тріщав під ногами хмиз.
Корови в кущах ревіли
і швидко спускались униз.
І ось, серед спеки й безладдя
всім, хто прийшов туди,
відкрився в зеленім лататті
чорний отвір води.

     ---   ---  ---

Хто їх зі дна підніме,
не пожаліє труда?
Смерть, як вода над ними,
в нутрощах їх  -  вода.
Смерть вже у кожнім слові,
в чарках, налитих вщерть.
Смерть у злизаній крові,
в кожній корові  - смерть.

Смерть у гонитві марній
(це ж не спіймать крадіїв).
Буде вогнисто-барвним
вим'я у цих корів.
Смерть  -  це в червонім вагоні
довга червона путь,
де малюки червоні
трунок червоний п'ють.

Смерть  -  це пороги стерті.
Смерть - в комірці ватажка.
Добра ціна у смерті, -
те, що вона важка.
- Як їх підняти з зілля,
як їм змінити схов?
Вбивство зійшлось з весіллям,
то й молоко,  - як кров.

     ---   ---   ---

Смерть  -  не кістяк жахливий
з косою напоготів.
Смерть - це кущі бурхливі,
сховище наших днів.
Смерть  - це не мідь сумная,
смерть  -  це не чорний бант.
Смерть - це коли сідає
крук на червоний банк.

Смерть  -  це машин гудіння,
смерть  - це чоловіки
в довгих краватках синіх.
Смерть  -  це тюрма, садки.
Смерть  -  це віконні скельця,
вставлені в кожний дім.
Смерть  -  це пустеля в серці,
видима нам, не їм.

Смерть  -  це наші зусилля,
наступ на сніг весни.
Смерть  - це гучні весілля.
Смерть  -  це чужі сини.
-  Ми більше на пагорб не вийдем,
ми будем дивитись сни.
Ми більше до них не зідем,  -
зійдуть до нас вони.

     ---   ---   ---

Ружу, вінок з барвінку,
гілку бузку сумну, -
все на труну із цинку,
білу, страшну труну.
Білу лілею пряну
і гладіолуса штик,  -
все, що цвіте і в'яне,
ружу і сніп гвоздик.

І до ріки, до сплаву
хай їх рідня знесе.
Небо їм шлях направить,
течія понесе  -
через розлив ледащий,
через бурхливий брід,
аж за поліські хащі,
аж на балтійський лід.

      ---   ---   ---

Горби  - це минула юність,
яку, не пізнавши, прогнав.
Горби  - це сплетіння вулиць,
горби  - це м'язи канав.
Горби  -- це розпука гордих.
Горби  - це сходи землі:
коли вже зійшов по сходах,
не дивишся на щаблі.

Горби  -  це наші страждання.
Горби - це наша любов.
Горби  - це зойк і ридання:
покинуть і прийдуть знов.
Світло, безмежність болю,
нашу журбу і жах,
наші мрії і горе
ховають горби в кущах.

Горби  - це мета двобою.
Горби  - це небесний став.
Це той, хто за нас з тобою
смертію смерть поправ.
Над полем, де всі ми згинем,
горять їх чисті лоби:
вічно додолу линем
їх схилами серед юрби.
Смерть  - це завжди долини.
Життя  - це горби, горби.

   Переклад  - Анатолій Секретарьов.



Вместе они любили
     сидеть на склоне холма.
     Оттуда видны им были
     церковь, сады, тюрьма.
     Оттуда они видали
     заросший травой водоем.
     Сбросив в песок сандалии,
     сидели они вдвоем.

     Руками обняв колени,
     смотрели они в облака.
     Внизу у кино калеки
     ждали грузовика.
     Мерцала на склоне банка
     возле кустов кирпича.
     Над розовым шпилем банка
     ворона вилась, крича.

     Машины ехали в центре
     к бане по трем мостам.
     Колокол звякал в церкви:
     электрик венчался там.
     А здесь на холме было тихо,
     ветер их освежал.
     Кругом ни свистка, ни крика.
     Только комар жжужал.

     Трава была там примята,
     где сидели они всегда.
     Повсюду черные пятна --
     оставила их еда.
     Коровы всегда это место
     вытирали своим языком.
     Всем это было известно,
     но они не знали о том.

     Окурки, спичка и вилка
     прикрыты были песком.
     Чернела вдали бутылка,
     отброшенная носком.
     Заслышав едва мычанье,
     они спускались к кустам
     и расходились в молчаньи --
     как и сидели там.

        ___

     По разным склонам спускались,
     случалось боком ступать.
     Кусты перед ними смыкались
     и расступались опять.
     Скользили в траве ботинки,
     меж камней блестела вода.
     Один достигал тропинки,
     другой в тот же миг пруда.

     Был вечер нескольких свадеб
     (кажется, было две).
     Десяток рубах и платьев
     маячил внизу в траве.
     Уже закат унимался
     и тучи к себе манил.
     Пар от земли поднимался,
     а колокол все звонил.

     Один, кряхтя, спотыкаясь,
     другой, сигаретой дымя --
     в тот вечер они спускались
     по разным склонам холма.
     Спускались по разным склонам,
     пространство росло меж них.
     Но страшный, одновременно
     воздух потряс их крик.

     Внезапно кусты распахнулись,
     кусты распахнулись вдруг.
     Как будто они проснулись,
     а сон их был полон мук.
     Кусты распахнулись с воем,
     как будто раскрылась земля.
     Пред каждым возникли двое,
     железом в руках шевеля.

     Один топором был встречен,
     и кровь потекла по часам,
     другой от разрыва сердца
     умер мгновенно сам.
     Убийцы тащили их в рощу
     (по рукам их струилась кровь)
     и бросили в пруд заросший.
     И там они встретились вновь.

        ___

     Еще пробирались на ощупь
     к местам за столом женихи,
     а страшную весть на площадь
     уже принесли пастухи.
     Вечерней зарей сияли
     стада густых облаков.
     Коровы в кустах стояли
     и жадно лизали кровь.

     Электрик бежал по склону
     и шурин за ним в кустах.
     Невеста внизу обозленно
     стояла одна в цветах.
     Старуха, укрытая пледом,
     крутила пред ней тесьму,
     а пьяная свадьба следом
     за ними неслась к холму.

     Сучья под ними трещали,
     они неслись, как в бреду.
     Коровы в кустах мычали
     и быстро спускались к пруду.
     И вдруг все увидели ясно
     (царила вокруг жара):
     чернела в зеленой ряске,
     как дверь в темноту, дыра.

        ___

     Кто их оттуда поднимет,
     достанет со дна пруда?
     Смерть, как вода над ними,
     в желудках у них вода.
     Смерть уже в каждом слове,
     в стебле, обвившем жердь.
     Смерть в зализанной крови,
     в каждой корове смерть.

     Смерть в погоне напрасной
     (будто ищут воров).
     Будет отныне красным
     млеко этих коров.
     В красном, красном вагоне
     с красных, красных путей,
     в красном, красном бидоне --
     красных поить детей.

     Смерть в голосах и взорах.
     Смертью полн воротник. --
     Так им заплатит город:
     смерть тяжела для них.
     Нужно поднять их, поднять бы.
     Но как превозмочь тоску:
     если убийство в день свадьбы,
     красным быть молоку.

        ___

     Смерть -- не скелет кошмарный
     с длинной косой в росе.
     Смерть -- это тот кустарник,
     в котором стоим мы все.
     Это не плач похоронный,
     а также не черный бант.
     Смерть -- это крик вороний,
     черный -- на красный банк.

     Смерть -- это все машины,
     это тюрьма и сад.
     Смерть -- это все мужчины,
     галстуки их висят.
     Смерть -- это стекла в бане,
     в церкви, в домах -- подряд!
     Смерть -- это все, что с нами --
     ибо они -- не узрят.

     Смерть -- это наши силы,
     это наш труд и пот.
     Смерть -- это наши жилы,
     наша душа и плоть.
     Мы больше на холм не выйдем,
     в наших домах огни.
     Это не мы их не видим --
     нас не видят они.

        ___

     Розы, герань, гиацинты,
     пионы, сирень, ирис --
     на страшный их гроб из цинка --
     розы, герань, нарцисс,
     лилии, словно из басмы,
     запах их прян и дик,
     левкой, орхидеи, астры,
     розы и сноп гвоздик.

     Прошу отнести их к брегу,
     вверить их небесам.
     В реку их бросить, в реку,
     она понесет к лесам.
     К черным лесным протокам,
     к темным лесным домам,
     к мертвым полесским топям,
     вдаль -- к балтийским холмам.

        ___

     Холмы -- это наша юность,
     гоним ее, не узнав.
     Холмы -- это сотни улиц,
     холмы -- это сонм канав.
     Холмы -- это боль и гордость.
     Холмы -- это край земли.
     Чем выше на них восходишь,
     тем больше их видишь вдали.

     Холмы -- это наши страданья.
     Холмы -- это наша любовь.
     Холмы -- это крик, рыданье,
     уходят, приходят вновь.
     Свет и безмерность боли,
     наша тоска и страх,
     наши мечты и горе,
     все это -- в их кустах.

     Холмы -- это вечная слава.
     Ставят всегда напоказ
     на наши страданья право.
     Холмы -- это выше нас.
     Всегда видны их вершины,
     видны средь кромешной тьмы.
     Присно, вчера и ныне
     по склону движемся мы.
     Смерть -- это только равнины.
     Жизнь -- холмы, холмы.

           1962 г.