Десь на задвірках ночі згубився знов світанок,
А зорі так близько , здається – на відстані кроку…
І серце не стукає майже, тільки, завмерши чекає,
Не відає що принесуть мені сни, у дарунок, пророчі.
Я мов по житньому полю - іду навмання та наосліп,
Спотикаючись, падаю ниць у волосся розрив-трави,
І весна полином тихо пахне, так гірко… А небо -
Не лишило мені і краплини сльози на останок …
Все дарма…і мабуть, не потрібна ця сповідь...
Чим же я завинила так тяжко у цьому житті?..
15 квітня 2009
Десь на задвiрках ночi...
© Copyright: Татьяна Камышева, 2009
Свидетельство о публикации №109042806761
Свидетельство о публикации №109042806761
Рецензии
