Вона німа була й глуха,
І постать ледве ворушилась,
Вона одна була, одна,
в волоссі – трохи сивина,
І сум в очах глибоких. Дивно…
І навпомацки, мов у сні,
Кудись плелась. Куди..?
Глядіть-но! Вона сльозу пустила із очей,
Вона хитнулась, ледь не впала,
Вона давно про все це знала,
Вона чекала й сподівалась,
Вона нікуди не тікала,
Ні з ким не мовила ні слова,
І погляд у дорогу направляла.
І бачила шматочки хліба,
Що їй кидали, мов собаці,
Терпіла стусани у боки –
Під ними ледве прогиналась.
Терпіла крики і знущання,
Терпіла біль і глузування,
Терпіла долю цю примхливу,
Як по життю її кидало…
Вона ж все рівно не здавалась,
Падала – й знов піднімалась,
І ноги ледь плелися… Боже!
За що ж для неї така кара?!
10.04.2009 р.
***
© Copyright: Елена Шарипова 2, 2009
Свидетельство о публикации №109042402722
Свидетельство о публикации №109042402722
Рецензии