Вони стоять похмурі, сірі,
І вітру їх не розбудити,
Він їх колише, ніби будить,
Вони стоять сумні, унилі…
Про те, що сниться їм, не знає,
Про те, що думають, гадає.
Та й тих думок у них доволі,
Вони живуть у них у кроні –
Нікому їх не зрозуміти,
Та й не почути без їх волі.
Та й зрозуміти – хто посміє,
Та чи це вдастся нам понині?
Вони, мов той, депозитарій,
І, мов у сейфі, зберігають
Всю інформацію з довкола,
Усі думки, усі розмови,
Усіх бажання й побажання,
Усіх таємні сподівання…
Тож, місія істот цих дивних,
Цих мовчазних, сумних і сірих
У зберіганні таємниці,
Яка нікому й не насниться,
Яка ніким не збережеться,
Як цими дивними одними.
20.12.08
***
© Copyright: Елена Шарипова 2, 2009
Свидетельство о публикации №109042402681
Свидетельство о публикации №109042402681
Рецензии