Час пролетів швидше птиці,
В село привів рідне й далеке.
Забувати його не годиться,
В нім, в балачках, мій лелека
В хату батьківську приніс
Та й опустив на поріг...
... Йшов я до лісу з онуком,
Здавалось, отим, битим шляхом.
Тримався за мамину руку,
На поле спішили, до тата.
Стомлені ноги гули: -
Мамо! - на руки візьми!..
Й нині мій шях, мов у сні,
Не їздять машини й трамваї.
Згадка живе в далині,
Ніби-то я йду і мама.
Зверху пече таке ж сонце,
Привиділось, правда чи сон це?..
Прояснився на обрії ліс,
До грудей притискав моє поле.
Здавалось, що ноги я ніс,
Тримався за теплу долоню.
Та раптом, крізь згадку чи сни: -
Діду! - на руки візьми.
Згадка...
© Copyright: Петро Керанчук, 2009
Свидетельство о публикации №109041101078
Свидетельство о публикации №109041101078
Рецензии