Н. З
Сонцем печений, не приречений,
Не довершений, бо живий,
Я іду з журбою за плечами
У гарячий день степовий.
Та журба легка – синь небес важка.
Доля – стежкою поміж трав.
Другий раз мені не пройти по ній,
Бо я сам її обирав.
Без доріг назад, без падінь і зрад,
Без кохання першого сліз.
Лиш останнє є, як журба – моє.,
Я несу його, як і ніс.
Перетнулися, розминулися
Дві стежини, мов ручаї…
Ти іди собі по важкій траві…
По своїй журбі… По моїй…
30.06.2003
© Copyright: Евген Солонина, 2009
Свидетельство о публикации №109040907380
Свидетельство о публикации №109040907380
Рецензии
