* * *
Запечена від прокльонів,
Самотня, як переляк,
Ти грієш мої долоні,
Бо ти – все ж моя земля.
Ділили – не доділили,
Шмагали брехнею слів і дій...
Болять, як раніш боліли,
Могили в степу твоїх надій.
Поорана в три недолі,
Межована
на сто ран –
Ти досі стелешся долі,
Та вже не слаба й не стара.
Колишуть надію, мов човен,
Мільйони душ і очей.
Це кров твоя, з горя чорна,
Могутньо у жилах тече.
В січневім холоді зради
Потоптана й мовчазна –
Ти знаєш, що це весна,
І носиш у лоні правду.
2.01.2005
земля
© Copyright: Евген Солонина, 2009
Свидетельство о публикации №109040907263
Свидетельство о публикации №109040907263
Рецензии
