Сніговолосий дідуган,
З кудлатим іменем Туман,
Йшов пити воду до ріки,
Та й задивився на зірки.
Сповільнився небесний рух.
Туман, як переводив дух,
Дивився в небо, мов баран
На зваборухий світлотан.
Тут баба, наче грім з небес:
"Бодай би вітер тя рознес!"
Понадавала тумаків,
І відчинила хмарний хлів.
А той, побитий, наче пес,
Повз яр поповз, через овес,
Стелився низько, гус і млів,
Вужів до оболоні плів.
Його там річка віднайшла
і довела аж до села.
Ще довго голову мочив
Старий Туман. Заліг, спочив.
"От клята баба – просто зло.
Яке тобі я помело?"
За вітром вниз неслась хула –
Марудила у небі мла.
1 Жовтня 1990
Дiд та Баба - Збiрка - Краплi Всесвiту
© Copyright: Юрий Лазирко, 2009
Свидетельство о публикации №109040307531
Свидетельство о публикации №109040307531
Рецензии