Про любов та про здоровий глузд

I
Так сумно буває, як ніч пролітає.
І світлії мрії за собою зриває.
І ти замовкаєш, і я замовкаю.
Аби не злякати останню хвилину раю.

Припев:
Світ, раптом та й обернеться.
Дощ! Раптом по обличчу наче сльози.
Хай перевернуться думки,
Мов, крихітне маля, відкривши очі.

Світ, він побачив наше каяття.
Він відкрив в майбутнє нам дорогу.
Але боємось ступити крок.
І вже сотий раз піти до бою.

II
А може я марю, а може не зовсім
Ще втрачено мрії, ще втрачено розум.
А може мені знов прильнути до тебе,
Щоб стукіт душі твоєї знову почути.

Припев:
Світ, раптом та й обернеться.
Дощ! Раптом по обличчу наче сльози.
Хай перевернуться думки,
Мов, крихітне маля, відкривши очі.

Світ, він побачив наше каяття.
Він відкрив в майбутнє нам дорогу.
Але боємось ступити крок.
І вже сотий раз піти до бою.

III
Абстракні малюнки такі романтичні.
Осудженню їх можна легко піддати.
Та нам вже набридлі розумні поради.
І глузд з голів вийняв, злітаєм у небо!

Припев:
Світ, раптом та й обернеться.
Дощ! Раптом по обличчу наче сльози.
Хай перевернуться думки,
Мов, крихітне маля, відкривши очі.

Світ, він побачив наше каяття.
Він відкрив в майбутнє нам дорогу.
Але боємось ступити крок.
І вже сотий раз піти до бою.

Акапелло)):