Про лагерь Нарцисс

Коли сидиш ти вдома, в день холОдний,
Зимою із гаряченьким чайОчком,
Та розгортаєш свій альбом старЕнький,
Почухуючи ніжку із носОчком,
Тоді на самій першій із сторІнок,
Ти бачиш своїх дрУзів, гОри, лІто…
Оті КарпАти, сОнце, рІчки, тАнці,
Міс Табір, фіолетовий барвІнок!
І серце затремтить твоє від щАстя
Що хочеш повернутись у минуле…
І так тобі приємно й любо стАло
Що то колись було…  Давно… Та бУло!
Знайшовши фотографію з любов’ю,
Одразу ж сльози на очах з’явились:
«Неначе покохав єдину в світі,
А вже забув як звали…» Все змінилось?
Та фото де на той Пікуй забрався:
«Ото похід був, ледве оклепався!
Дівчата в спеку там пороздягались…
І очі ну ніяк не закривались!»
А як згадаєш, танці й вечорниці,
Оті яскраві майки та спідниці,
Промовиш із червоними щоками:
«День «навпаки» до смерті не забуду!
Коли одяг бюстгальтер я на груди!!!»
От було горя, сміху та морок,
Тієї метушні та радощів багато,
У номері однім людей з сорОк…
І це є щастя! Щастя друзів мати!!!
То літо всі ніколи не забудуть,
Та будем завжди разом ми гадать,
Коли ще в нас такі розваги будуть?
Коли ми зможем разом погулять?
Коли носки свої ми разом поперемо?
Коли побігаєм вночі туди-сюди?
Коли всіх друзів разом ми зберемо?
Коли? - Питання є одне... КОЛИ?
Тому існують посмішок години
Існують наші молоді роки,
Коли не маємо ми горя ні хвилини,
Щоб все запам'ятати навіки!

24. 02. 09.