In medias res

Як нетля, що затято лине
На вбивче полум’я лампади,
Відтак займається і гине,
Скоряючись стихійній владі.

Але отой яскравий сполох
Понад усе п’янить і вабить,
Бо віддано останній подих
Задля краси без ганджу й вади.

Так слів безладдя непрозорне
Оточує палку свідомість,
Свої тіла тендітні горне,
Ниц не чекаючи натомість.

І на вогні думок раптових
Обвуглюється на цеглину,
Що нею потім впише слово
Поет, довершуючи риму.

Відтак посівши чільне місце
В упорядкованому вірші,
Стає перлиною в намисті,
Що найкоштовніших не гірше.

Але й перлина — серце мушлі,
Закладене краси заради.
Так все в природі гине суще,
Щоб вічно ятрилась лампада.


Рецензии