Козак Мамай

Віє вітер понад степом,
Ковилу хвилює,
А роса вкриває стебла
Та й блищить мов люрикс.

Убирається долина
В китайчані шати,
А за вітром пісня лине —
Дівчина крилата.

У палких обіймах тисне,
Пригорта до тіла.
Ой чия ж ти, сестро-пісне,
Звідки прилетіла?

Ой мій батько — степ без краю,
Мати — кобза ніжна.
Покохай мене, Мамаю,
Та й візьми в заміжжя.

Ти пробач, сестрице, прошу,
На недобрім слові —
Та над любощі дорожча
Воля козакові.

Ти пробач, дівчино-зоре —
Та в лиху годину
Добрий кінь та вірна зброя —
Ось моя родина.

Ой не треба вибачатись,
Милий мій легеню,
А лишень пильніш, козаче,
Подивись на мене.

Бо і в щасті і в лещатах
Прикрощів навісних
Хто тобі зарадить краще
Ніж весела пісня?

Хто завжди прийде на поміч,
Не введе в оману?
Хто з тобою буде поруч
У далеких мандрах?

Хто завважить необачність,
Вилікує кволість?
Придивись пильніш, козаче!
То ж я твоя воля…

Йде хвилина по хвилині
Та й уходить в простір.
Постелила ніч в долині
Ковилову постіль.

Спить козак, в палкі обійми
Пісенні полинув.
Віє вітер на долину,
Навіває риму…