В життi моєму янголiв багато:
Бо мама - янгол. Також янгол тато.
Сестричка - янголятко вередливе.
А я? Не знаю. То є неважливим.
I перша вчителька була, як янгол, мила,
Бо щоб мене учити - треба крила.
I нiмб, як знак терпимостi i вiри.
I доброта, i щирiсть, i довiра.
А ти... я думала ти янгол також,
Бо майже з iншими в життi не зустрiчалась.
А ти не янгол. Ти - якась химера.
О Боже, як наiвна помилялась!
Прийшов i звабив, i пом'ялись крила.
Злетiти бiльше не змогла. Несила.
Але та пристрасть, що нас вдвох згорнула,
В моiй душi усе перевернула.
Я перестала мрiяти про небо,
I крила якнайдалi заховала.
Не можу я не думати про тебе.
Яка ганьба! Людиною я стала.
Смiюсь i плачу, вiдчуваю бiль я.
Бажання, i вiдразу, й божевiлля.
Та в небо не вернусь уже нiколи.
Якщо й помру - смерть грiх мiй не замолить.
Янголи
© Copyright: Евгения Черниговская, 2009
Свидетельство о публикации №109032000908
Свидетельство о публикации №109032000908
Рецензии