З РКИ
Я вийшов з хати, вечір надворі,
Прозоре небо всіяне зірками.
Аж, раптом, відірвались дві зорі
І плавно полетіли над хатами.
Недовгим був той зоряний політ,
Але він оживив завмерле небо.
Я загадав бажання, хтось не встиг,
А декому цього було й не треба.
І знову зорі мріють в вишині,
Та серед них я жодної не бачу.
Крім тих, що згасли у нічній імлі,
Адже на них я загадав удачу.
Є люди, що сяють і горять,
На них також загадують бажання.
Хоч і недовго, але вони ЛЕТЯТЬ.
Душа їх не сприймає ІСНУВАННЯ.
Палайте, люди, бо вогонь - життя,
Хто сам горить – той інших зігріває.
Горіння – еліксир від небуття,
А хто ввійти у Вічність не бажає?
© Copyright: Анатолий Плетень, 2009
Свидетельство о публикации №109031503020
Свидетельство о публикации №109031503020
Рецензии