Так мусить бути

Так мусить бути аж до білих скронь і далі...
В тобі — моя любов, в мені — твої печалі.

Та хочеться весни такої, щоб — навиліт,
і котяться в сльозі на берег часу хвилі.

Я стану безвагомо себе в тобі чекати
у відголосках стуку, в куточку серця-хати.

Ти добра господиня — тому й оселя вбрана,
тут людно — як ніколи, і тихо — до нестями.

Тут біль затамувався, а вітер з крил напився
і всі слова зрослися від клекоту на стрісі.

А брами у моїм розхристані від стуку,
за ними — сім небес і сто на кожне — круків.

За ними — до зорі збираються дороги
і кров чимдуж біжить до щастя від знемоги.

Так мусить бути аж до білих скронь і далі...
В тобі — моя любов, в мені — твої печалі.

7 Березня 2009


Рецензии
Чудовий вірш!
Дуже сподобався!!!

Яна-Мария Кушнерова   07.03.2009 22:13     Заявить о нарушении
Утішений, що сподобалось,
З теплом,
Л.Ю. :)

Юрий Лазирко   10.03.2009 20:57   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.