Я все збирав розбите серце…
Як пусто стало у груді
І вже ставало все байдужим,
Що ще тримало на Землі.
&&&
Ти не чекай мене – не треба.
Писать не слід - не повернусь.
Візьми блакиті жмуток з неба,
Я в ній віднині розчинюсь.
&&&
Стають рядком загаслі мрії
Я цю помилку визнаю;
Тебе навчили так любити
Хто не жалів любов свою.
&&&
Я падав з ніг, коли до тебе,
Долав я тисячі годин.
А час долав чуття й потреби,
А час крушив. Як все скроїв!!!?
&&&
Дивись, як йдуть розбиті хмари,
Програли цю віййну і ще…
Лишилося йм лиш ридати
Гірких, холодних сліз дощем.
06.03.04.
Тебе навчили так любити
© Copyright: Александр Бараненко, 2009
Свидетельство о публикации №109030300495
Свидетельство о публикации №109030300495
Рецензии