I стала цукром слiз пролитих сiль

Солоні сльози в океані печалі
Течуть приречено з розгублених очей
В повітрі зависа слова останні,
Німий вердикт зачинених дверей

Та треба жити далі. Як?- не знаю.
Ти розірвав намисто із перлин
Майбутніх наших днів і хапаю
Їх падаючих в прірву з висоти.

Немає вороття. Спустошив серце:
Де був у ньому ти-тепер діра.
Самотність в`є у нім собі кубельце,
Латає  дірку спогадом журба.

Страждання простяга в обіймах руки,
У скронях вуликом гуде нестерпний біль.
Мене врятують і зміцнять ці муки
І стане цукром сліз,промитих сіль.

Усі страждання нас виводять з себе.
Коли вовчицею завив біль у душі
І огорнув її нещастя терен
Лише молитва стала втіхою мені.

Якщо надтріснув дзвін, то звук безсилий,
Глухий лунає в ньому
Розбити навпіл дзвін,то ці частини
Знов дзвінко задзвенять, мов дві струни

Ось так й в моїм розбитім серці навпіл
Лунає знов музика життя
Та в ній нема про тебе нотних знаків
І сніг минулого замів твоє ім`я.