Роси
мов мавка, все бродила лісом влітку...
Її усі любили - милу й добру.
A вдачу мала ніжну і хоробру.
В дитинстві босоніж бродила в росах,
ромашками заквітчувала коси.
А стала на порі в вінку з любистку
і росяним вмивалася намистом.
Зустріла свою долю випадково -
молодика у кучерях шовкових.
(На звіра полював він у діброві).
Співало її серце від любові...
Стояла перед ним, мов мавка, - боса,
заплуталося сонце в русих косах,
зоріли сині, наче небо, очі
і вабив погляд стан стрункий дівочий...
...Та згодом взнала - іншу він кохає,
вже й старостів невдовзі засилає.
...Там світяться, як самоцвіти, роси -
її так гірко виплакані сльози.
Бо роси світанкові й вечорові
з'являються із сліз від нелюбові,
з байдужості і зради, з невизнання...
Й пекучі, наче стримане ридання.
лютий, 2009
Свидетельство о публикации №109022102192
З теплом, Валя.
Валентина Яроцкая 02.07.2010 12:36 Заявить о нарушении
А наша незабутня Леся зробила такий внесок в українську поезію і драматургію, так збагатила їх, що куди там Драчу та йому подібним з їх матюками!
Дякую, Валю, за небайдужий відгук!
Сонечка тобі повні долоні!
Анна Корниенко 03.07.2010 17:35 Заявить о нарушении