Роси

Дитя природи - як чарівна квітка,
мов мавка, все бродила лісом влітку...
Її усі любили - милу й добру.
A вдачу мала  ніжну і хоробру.

В дитинстві босоніж бродила в росах,
ромашками заквітчувала коси.
А стала на порі в вінку з любистку
і росяним вмивалася намистом.

Зустріла свою долю випадково -
молодика у кучерях шовкових.
(На звіра полював він у діброві).
Співало її серце від любові...

Стояла перед ним, мов мавка, - боса,
заплуталося сонце в русих косах,
зоріли сині, наче небо, очі
і вабив погляд стан стрункий дівочий...

...Та згодом взнала - іншу він кохає,
вже й старостів невдовзі засилає.
...Там світяться, як самоцвіти, роси -
її так гірко виплакані сльози.

Бо роси світанкові й вечорові
з'являються із сліз від нелюбові,
з байдужості і зради, з невизнання...
Й пекучі, наче стримане ридання.


лютий, 2009


Рецензии
Аня, це і є "стримане ридання", яке перелилось в рядки... Дуже сподобалось... Без Лесі Українки українська література була б набагато бідніша... Образ Мавки дає натхнення всім закоханим, хоч кохання не завжди буває щасливим.
З теплом, Валя.

Валентина Яроцкая   02.07.2010 12:36     Заявить о нарушении
Коли плачеш - легше на душі, а стримуєш плач - біль надовго поселяється в серці...
А наша незабутня Леся зробила такий внесок в українську поезію і драматургію, так збагатила їх, що куди там Драчу та йому подібним з їх матюками!
Дякую, Валю, за небайдужий відгук!
Сонечка тобі повні долоні!

Анна Корниенко   03.07.2010 17:35   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.