Метаморфоза

До неба вже – півподиху і півпожитку,
бо у недиханні розковано "ту-дух".
На млість лягли повіки, як бджола на квітку.
Зникомі рамки брів, метаморфічний рух.

"Тут був" – на серці ласкою, від неї – тонуть
у хвилях-локонах, у пахощах bonjour.
Вирує почуттями ніч, а рук понтони
проходять джунглями, минаючи межу.

Тривкі зітхання вистоялись, наче вина
і спраги зливу розливають по тілах.
Тремтливі дотики на пальців павутині
своєї участі чекають і тепла.

Зникомі рамки брів – метаморфічний простір,
де з кокону рамен вилускує табу
та бруняться уста, розгублені від млості,
де він її знайшов, але себе забув.

17 Лютого 2009


Рецензии
"Вирує почуттями ніч, а рук понтони
проходять джунглями, минаючи межу." - Суппер!!!
Чим більше читаю, тим більше подобається.
Хочу теж, так писати!
Дякую, Юро, за задоволення!
Сердечно,
Таня

Татьяна Левицкая   18.02.2009 00:37     Заявить о нарушении
Ну то перо гусяче між пальці - і нумо творити.
Таню дякую, я цей вірш ще дороблятиму - це робочий варіант наразі...

Юрий Лазирко   19.02.2009 00:02   Заявить о нарушении