Осінній день і всюди сумно,
Дощ іде, і якось скрутно...
Давно вже сонечка не видно,
Й зима вже стукає у вікна.
Вже довго тягнеться той жах,
Неначе кулі у рушниць стволах
На полі битви, вічній, як життя,
Як та надія, грішних каяття.
Хоч б на секунду потепліло,
Зігріло б руки, душу й тіло.
І як малий пухнастий кіт,
Враз ростопило б в серці лід.
Але є віра, та надія і любов,
Аби не стигла в жилах кров,
Й весна та довгожданна прийде,
І сонечко кохане зійде.
Сонечко
© Copyright: Мэри Белова, 2009
Свидетельство о публикации №109021705199
Свидетельство о публикации №109021705199
Рецензии
