Я в рую, а значить - Я живу!

Спитаєш ти, чому я знов сумна,
І де поділась радість вся моя…
Не знаю… Втекла від мене геть,
Залишила лиш присмак, що відчутній ледь.
Тривога поселилася в душі,
Панує сумнів, і сховався гнів.
Вирують в моїм серці почуття,
Бо я з тобою - та зовсім не твоя.
Кохання прагне вирватись на волю
І поглинути мене всю і мою долю.
Я прикула його стражданням
Минулих літ – кайдан розчарування.
Боюсь, зізнаюсь, так боюся,
Що і тепер я знову помилюся,
Віддам себе в обійми тим бажанням,
Що рвуть мене нещадно, як на шмаття.
Кохати хочу, віддатись до останку
І взяти все, що зможу зберегти.
Кохати хочу! Вільно так кохати,
Як вмію я і так, як вмієш ти!
Стидаюсь, не можу я відкритись,
Беззахисно на тебе так дивитись,
Коли читатимеш мене, як книгу –
В очах все сказано, та дуже тихо.
Читай… Пізнай, все, що захочеш.
Лиш не глузуй, якщо здаюсь смішна.
Дозволь, я краще в твої очі придивлюся,
Щоб зрозуміти – хто для тебе я?
Молитимусь… Можливо хтось поможе.
Я вірю, що знайду вірний путь.
Спокійно і розсудливо чекатиму.
Я вірую, а значить - я живу.

06.02.09 Квач О.О.