Клич

Ні, недаремно він загинув
у березневу чорну ніч...
Минають дні. І з часом плину
стає гучнішим правди клич...
Ішов назустріч світлим мріям
наперекір вітрам лихим:
лише тепер ми розумієм -
на жаль, не всі пішли за ним.
Він заважав... І підлий каїн
його зненацька підстеріг.
А ми й сьогодні зволікаєм...
не пестим рідний оберіг.
Ні, недаремно він загинув
і ніжно мрію пригортав.
Комусь із нас в святу годину
він естафету передав.
А щоб душа була не квола
і не тряслась на висоті,
рясніє "поле Чорновола"
на українській видноті.
. . . . . . . . . . . . . . .
Ось, на столі у мене в хаті,
він усміхається мені
з портрета, наче рідний тато,
а очі теплі і сумні.
                17.03.2001р.

А поруч з ним портрет Тараса -
святині наші, певна річ.
І начебто у Храмі Спаса
лунає Чорноволів клич.
Він кличе нас за Україну
молитися у скрутний час...
У найсвятішую годину
я ніби чую Божий глас.