Нi так

Раніше життя протікало інакше:
Яскрава блакить, і обрій був дальше,
Там чайки снували, веселі, регочи,
Бувало гриміло та блискало в ночі.

Тепер обіч Мордор назрів, як нарив,
Й орків пече за шаблоном чортів.
Харчуються досита болем, жахами.
Він потоптом чавить. Цвяхами
Забив усі вікна й двері до волі,
Й гинуть там вільні, у замкненим колі.
Так творять імперію склепів, могил.

По-іншому було раніше, тоді бо
Сміялися люди, не знаючи болю. 
Дороги вилися край рідної хати, 
Пітьму суперечок рішали без бою.
Ми були людьми, але не народом
Безцінний то біг, не сконаємо час –
Його ми втрачали, втрутився Донбас, 
Коли оце бидло повстало на роги
Лякало сусідом, «но дєлало ногі»,
Якщо на кашкеті зоріє тризуб.

Криваву виставу творить душогуб,
Не забарився, чекати не став,
Зі зброєю дикою до бидла пристав.

Давно не знали в світі свинства
На кшталт азійського ординства.
Від актів жахливих скаженої дії
Скривавлена в м'ясиво сцена події.
Але підіймалася лють у людей –
Не можна знущатися з наших дітей.
Ми в люті своїй становились сильніше
Вже не подібними тім, що раніше.
Сила й могутність зросли сторазово,
Єдність і гідність – негонорові,
Вірність народу, сім'ї, дітворі
Найголовнішими стали в житті.

Вщент розграбована, майже убита,
Країна не тоне, жива і сердита!
Авжеж воля і радість будуть здобуті,
Утім ніхто не забутий, і ніщо не забуте –
На самісіньке дно пірнула країна...
Пустили на продаж мою Україну.
Зусиль жлобів гірка ціна,
Лічбою з відсотком вернеться вона,
«Успєшниє люді» оплатять сповна.
А тим, хто сховається в нетрях пущ 
Дорога у пекло - не до райських кущ...

А в Мордорі хто винуватий?..
Судити не можу і неможливо це.
Всі хороші: ідуть стежиною нікчемною,
А шлях душі утрачений, завитий у кільце,
Забутий, скалічений міццю нечемною.
Як наслідок цьому – звіриний рик
Із горла лізе замість рідної мови.
І навіть і діалог із Богом зник,
Зрівнявся з бубонінням лихословів
Молитов, і те – лишень жага... натомість каяття –
"Давай по сто!..", і ще по сто – ось зовсім вже
Невміч. І починається тотальне побиття
Своїх, чужих... сам біс не вбереже!
Цю їхню серця неміч і души убогість
Давно побачили і знають корчмарі.
Тепер медійники, попи з цього будують користь,
Про «русскій мір» складають гендлярі
Казки, в яких непереборна злість
На світ навколо. Як їм не надоїсть:
Украли ім'я Русь, прозвалися Росією –
Але ж той Мордор не одарить світ месією,
Це оркам не второпати ніяк
Хоч кіл на голові теши, все марно –
Не досить на кілки гілляк,
Та й довбати на довбешці – це негарно.

Ніколи ми не канемо у Лету,
В нас – віри храм
Без куполів і мінаретів –
В них тільки страм,
Жреців обжерство і брехня попів –
Ганьба для руської людини.
(Даремно Вова греків нам привів)*.
А Русь завжди була свята –
Украдена і позабута, крізь сторіччя
Сходила в піднебіння молитвами,
До сонця повернув обличчя,
Про волю, рівність й братами
Щоб були люди и друзями
Оточена. І щоб закохані не розлучалися
До ранку з вечора кохалися.
Але мерзенний карлик, той плішивий цар,
Вскочивший на престол москаль,
Всесвітній злоби господар
Надзенькав в сполох –
Обдурені зайшлись, як порох.
Повстали всі, і босяки
І бабці старі, і молодики,
Попи рівняли їх на «трикольор» –
Рубльові ****і, злодій, сутенер
Смугастої підв'язалися стрічкою
Повзли як колорадські ті жуки
Самовдоволені собою.
"Нам жити стало не з руки,
Таварищ, нас себе візьми!"
Воно їх не взяло і взяти не могло
Отож, пуйло воно і є пуйло...

Їх до кохання мрія недосяжна –
Ненавистю просочене життя.
На заздрощах любов завжди продажна.
Цей хрест нести без майбуття
І пити їм до дна безвір'я чашу!
Їх пекло жде, тартар, геєна вогняна.
Нам бидло це й виносити парашу
Не потрібно тут, ця кодла руйнівна...
А може
           вставити
                їм ґніт у зад,
І на орбіту, що називають МКАД?

Я вірую, чекаю, сподіваюсь,
Дарма, що тричі я – дідуся,
Упевнений, що я цього діждуся,
Саме життя перегорне сторінку...
Тьма упаде, сховається в лощинку,
І спалахне нової епохи світло
Без жодних вслід «єже есі»,
На Україні, що без жлобів розквітла,
Почнеться знов відродження Русі.


___________________________________
* Хрещення Русі