Поез я-це сила дивна

Поезія- це сила дивна.

Не йду за кимось крок за кроком,
я маю лиш свою ходу,
і чужих  слів я не зриваю,
не своїх зір я не зберу.
Що маю в серці, віддаю я,
як можу,як талан веде.
Хтось часом мене не почує,
а хто осудить,хто піде.
Та я образи не тримаю,
пишу лиш те,що відчуваю,
думки я на папір несу-
може комусь допоможу...
І в скрутний час,
в тяжку хвилину
візьме поезію незриму,
хтось ,десь колись,не знаю-де,
і промінь душу огорне,
пораду може там знайде,
та закохається в природу,
сторінки розгорне життя.
Події різні,різні люди,
йому розкажуть про буття.
Про почуття,про правду,
сльози, про заздрість,радість,
Про світа!..
Поезія-це справді сила,
безмежний подих відчуття.
Незнана і лише єдина
своїм обличчям,як зоря!

На небі яснії всі зорі,
як близнюки летять вони,
та різнобарвна їхня доля,
і крила їх і їх думки.
І світить кожная,як казка,
та казка теж лише одна,
поезія дивами сяє,
і не повториться вона.
Як справжня,як вона від неба,
як душу світлом огорне,
поезія-для серця сила,
і для людей вона цвіте!