Я забути не змогла

Кожний раз я засинаю з думками про тебе, я намагалась забути, та ти весь час знаходився десь поряд. Я не бачила  тебе в снах, але знала, що в них ти приходиш до мене, мені здавалось ти став моїм ангелом : завжди коли я думаю про тебе мені стає краще …
Коли я щосили  хочу забути моє серце стискається болем, я все частіше запитую себе : « Чи ти любиш ще досі?», мені здається   ти розлюбив, бо прийшло вже багато часу, але я ще люблю…
І всі мої наступні зустрічі й побачення закінчуються спогадами про тебе, коли мене хтось обнімає я згадую твої руки …. я потрохи божеволію.
Час лікує рани, він стирає пам’ять, я вже не можу згадати своє дитинство, та чомусь я не можу забути тебе. Ти, як вірус, який збиває програму всього організму і заставляє думати лише про одне, про тебе.   Ти все більше місця займаєш у моєму житті, витісняючи все інше на задній план.
Усе з часом забувається. Ти забуваєш свої поразки, а іноді і перемоги, навіть серце забуває ті спалахи кохання, можливо, вже давно і ти забув, та я забути не змогла…