Янгол

Я відчувала спокій за своє спиною, мені здавалося, що коли віяв теплий вічірній вітерець – це ти лагідно пестив моє волосся, невдало намагаючись зеплести його в косу. Я була зовсім самотньою, але мені було затишно, мені було добре і спокійно. Здавалося, час завмер саме тоді, коли мене оточували любов та тепло. В мене зародилося невпинне бажання продовжити цю мить до вічності…
Я відчувала солодкий, до болю знайомий запах, він ніжно доторкався до мене цілуючи в губи, носик, я не могла пригадати цей аромат, та легко піддалась його спокусливій музиці і полинула на хвилі спокою в забуття…
Я довго бродила вечірніми пустими вулицями, я не знала скільки раз проходила повз один і той будинок; я на мить зупинялась під його вікнами, підводила голову і довго дивилась на два вікна, які мене найбільше цікавили – це були вікна твоєї квартири, це був твій будинок, а де був ти?….
Не знаю скільки, та точно знаю, що ще не один раз я так невимушено блукала, щоб на мить знов зупинитися і переконатися, що ти ще не спиш…
Відчуття того спокою, тепла, навіть той солодкий запах твоїх улюблених духів, усе це зникло, та раптом з’явилося жахливе  почуття тривоги, я відчувала, як в мене тремтять ноги, на мить я застигла в очікуванні жаху… Я побачила на асфальті тіло до болю близьке мені, я побачила тебе, ти був мертвим…
Пройшло багато часу, не один і не два роки, та я попри все ще прогулююсь вечірніми вулицями міста, роблю магічне коло біля твого буданку, зупиняюся на тому місці, де колись, давно, лежав ти мертвий, підвожу голову на тих два вікна твоєї квартири, і на мить мені здається, що мічого не сталося, що ти живий, зараз обнімеш мене і я знову вічую солокдий запах твоїх парфумів.
Я іноді відчуваю твою присутність, ти для мене став янголом, якого я до безтями любила, і ще досі люблю, адже любов не знає смерті, ти ангел мій ти моя любов…