Вітки дерев : вони пусті,
Без жодного листка надії,
Як наші почуття недавно ще живі,
Їх вітер без жалю розвіяв.
Стоять вже голими дерева,
Як пам'ять про ті теплі почуття,
Але чергова осіння зла холодна злива
Вбила останню надію на їхнє життя.
Осінь без жалю роз’єднала стежину,
Якою разом щасливо йшли,
Вона вбила ту мрію спільну й єдину,
Втопила в своїх сльозах назавжди…
Осінь образиться – нехай,
Вона заплаче ще сильніше від болю,
Я тобі не сказала прощай,
Коли нас роз’єднали з тобою.
Як жорстоко так можна вчинити,
Взяти і вбити кохання живе,
Осінь ніколи не вміла любити,
І з погляду осені – правильно це!
З погляду осен
© Copyright: Христина Калинюк, 2009
Свидетельство о публикации №109011303330
Свидетельство о публикации №109011303330
Рецензии