Колись у натовпі холодних перехожих
Його зустріну. Буде вперто йти.
І буде він на тебе дуже схожий,
Але не ти. На прикрість, він – не ти.
Ми житимемо разом аж до смерті.
Ти будеш у його руках, очах.
Ти станеш воскрешати думи вперті,
Вестимеш на тернистий, довгий шлях.
І в самоті читатиму вже всоте
Сторінки, у яких лишився ти.
Він зрозуміє. Він не буде проти.
Тебе дозволить в серці берегти.
І я однаково любитиму обох вас,
Без вас обох ступить не зможу й кроку.
Хоч нас з тобою розлучає час,
Хоч старший ти на триста з лишком років.
Як прийде мить покинути цей світ,
Я стану голубом десь у безсоннім небі.
І через сотні цих далеких літ,
Я стукатиму у вікно до тебе.
Не відвернись. Відкрий мені і знов
Розділить нас вись вічна тополина.
Бо хоч і захист наш – то наша є любов,
Та ж птахом стану я, а ти – людина.
Колись...
© Copyright: Анна Гунько, 2009
Свидетельство о публикации №109011202811
Свидетельство о публикации №109011202811
Рецензии