Я ніби в невагомості якійсь:
мене ніхто не знає і не чує,
і на землі своїй я наче гість -
кричу, кричу, та все, як завжди, всує.
Усі глухі неначе навкруги,
чи вуха їм байдужістю заклало,
і що для мене стало дорогим,
для багатьох - немов без хліба сало.
Та я кричу, до сліз кричу про те,
що в мене здавна в серці наболіло,
кричу, щоб на душі не обміліло.
Душа без цього мохом поросте.
Кричу!
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109010903815
Свидетельство о публикации №109010903815
Рецензии