До церкви я з матусею ходив,
В святому храмі схилялась голова.
З тих пір по совісті живу і жив,
І стала сповіддю – книга " Любов", моя.
Душа моя, немов, на вівтарі,
Відверто-щира з свідомим читачем.
Лиш перед ним, у золотій порі,
Відкрилась, як досі не сповідалась ще!..
... Любов і книга, і душі дитя,
Мій внесок в ній порятувати світ.
У ній вся суть в таємних почуттях,
Як в світі жить – нащадкам заповіт.
Заповiт
© Copyright: Петро Керанчук, 2008
Свидетельство о публикации №108121904823
Свидетельство о публикации №108121904823
Рецензии