Самотня музика зими впала на землю.
Ти не прилинеш, не прийдеш, не прилетиш.
Не усміхнешся більше в мої сумні очі,
І лиш сніжинками в повітрі продзвениш.
Самотній день зими згаса за небосхилом.
І крига десь лягла на воду – в них кохання.
І ми удвох стоїм під деревом похилим.
Останній погляд, а за ним прощання.
Ми не зуміли вберегти у серці
Ці почуття високі і тривожні.
І десь дзвенять акордом завірюхи,
А сльози стримують думки порожні.
Німі вуста, сумні зелені очі,
Безмежність погляду, нестримність почуттів...
Ти не зупиниш мої кроки в іншу сторону,
Якби кохав, то, мабуть зупинив.
Самотнє дерево схилилося над річкою,
Свідок кохання, радості, журби.
Стоїш ти одинокий і задуманий,
А поруч – в іншу сторону сліди.
Прощання
© Copyright: Дыхание Радуги, 2008
Свидетельство о публикации №108121202691
Свидетельство о публикации №108121202691
Рецензии