З Теребовлi до Копичинцiв

Теребить небо Бог з Теребовлi
до Копичинців - сніжні копиці,
вітром кашляє - кепське здоров`я,
білокрів`ям закутує лиця.

По дорозі, Мшанцеві на шану
повисипував міхами море.
Наче в дюнах сушився піщаних,
Сухостав ледве "cухо" говорить.

А на "став" час настав на зупинці -
зуби-літери виїла ржавість.
І вони з Яблуновом - чужинці,
служби дві, що неділя відправить.

А під панциром льоду Нічлава,
дно у пролежнях, схудла до нитки,
тут приходила літом галява
і роси набирала, де плитко,

де на вудку - ні риби ні часу,
тільки тіло розбите качками,
де дощів розпускалися ласо
і гойдалися ночі зірками,

де моя безровера дитячість
з діжки обруч котила на дроті
і не дбала за ким ворон кряче,
а кого залишає на потім.

І тепер, як років ясла повні -
їсти хочеться стільки - щоб жити.
Теребить небо Бог в день церковний,
б`є у дзвони, вибілює миті,

вітром кашляє - кепське здоров`я,
білокрів`ям закутує лики.
Ждуть Копичинці сніг з Теребовлi,
стільки в пам`яті - стане довіку.

25 Листопада 2008