Сьогодні гріюсь чаєм. Завтра –
подих. Один лиш подих залишиться твій,
й на попелищі молодих надій
ми тільки спогад лишимо нетлінний.
Як із кіно старого кадр німий ,
застигнемо в буденній суєті,
і те, що упустили при житті,
ми надолужимо в небесному склепінні…
Чи бачиш жар пожеж, чи чуєш грім?
Нас вітер заточив в свою неволю,
і летимо на клич сліпої долі,
але ж у нас є тільки пара крил…
В глибинний світ пірнай із головою,
безумство є сильнішим за наш страх,
і ледь відчутний дотик на руках…
Вставай, це сон…це все моя уява.
Сьогоднi грiюсь...
© Copyright: Марина Лейко, 2008
Свидетельство о публикации №108112804863
Свидетельство о публикации №108112804863
Рецензии