Уламки кришталю

Твоє обличчя знову поряд зі мною. Твої очі занурені у глибини мого жалю. Так ніжно, гірко і безборонно сяє в тих очах одне - єдине слово: люблю. Боже, краще б ти катував мене розпеченим залізом, аніж дивився отак, просто у вічі… Безмовно. Безнадійно. Ну чому, чому ти такий вразливо-прекрасний, чому, дивлячись на красу твою, хочеться плакати, тихо плакати, не відводячи погляду від твого обличчя, від твоїх променистих, безмежних, незвіданих сумних очей?.. Не примушуй свої очі брехати, облуда - це бруд, а ти - це чисте сяйво, лагідне, але здатне скарати вогнем. Благаю, скарай мене, перетвори моє тіло на недоладну суміш крові і сліз, відштовхни мене зі свого шляху, як найнікчемнішого плазуна, але не дивися на мене так… Знову востаннє. Ти диво днів моїх і ночей, ти моя мрія і мій біль, ти моя надія і гіркий сміх мій над жорстокими примхами долі. Ну чому ти не хотів, щоб я дарувала тобі квіти? Найніжнішими пелюстками вистелила б я твій шлях, щоб ти, бронь боже, не зранив ніг. Не кажи мені прощай, дивний мій, неповторний мій хлопчику, зітканий з місячного сяйва. Так близько чекає вже на мене хистка трясовина безнадії, і пустка сірих, схожих одини на одного днів вже шкіриться своєю чорною пащекою, прагнучи проковтнути мої мрії. Ну, посміхнися до мене ще раз, скажи ще якусь дурницю, підніми мене на руки легко-легко, і я пригорнуся до Вас всім своїм єством, і полину далеко-далеко, світ за очі, у країну Ваших рук, Вашого волосся і дивного, незвичного і хвилюючого аромату тютюну і парфуму…
       … Та ні ж бо, ні, Ви занадто прекрасний, щоб бути справжнім. Ви - моя мрія, мій сон, солодкий, довгий і водночас так гірко-короткий, сон про щастя і про любов. Чом же так тоскно мені прокидатися, чом намагаюся я підхопити останні розрізнені, тьмяні клапті дивного того видіння, ім"я якому - Ви?.. І чому обличчя ваше, таке близьке і далеке, прекрасне небесною красою, - лише портрет, завмерлі рухи олівця на папері?.. Так важко мені вірити, не лише зараз, а й тоді, коли Ви тільки-но щезли, зникли за обрієм, що Ви дійсно, насправді були зі мною. Ви - це щось настільки небуденне, казкове, палаюче, невимовне… Ви немовби змінюєте реальність навколо себе. Так, Ви теж - людина, з усіма її слабкостями та недоліками, але Ви - це диво, найдивніше диво усього мого життя, мрія моя з уламків кришталю, квітка моя з льодового полум"я…
       Ви - моя нездійсненна мрія, а я живу - мріями. Життя моє - це - Ви…………………………………………………………………………………….