Кожному - по осенi

Покотилося – закотилося,
Сонце- яблуко пломенисте,
Залишилося на потилиці
У дубочка брунатне листя.
Покотилося над узліссями,
У пониззях туманом згусло,
Замість золота – лише пліснява,
І покинув господу бусол.
Десь повія за містом жебрає
По осінньому бездоріжжю,
Десь надія, мов осінь жевріє,
Десь ворони радіють збіжжю.
Покотилося – закошлатилось,
мов старенька овеча джерга,
Чи то хмари стали патлатими,
Чи примліли трави пришерхлі.
Сірячину вдягнули вулиці,
Не лишила краса й огарка,
День уперто до нічки тулиться,
 Ніби парубок до шинкарки.
ДвірникИ заповзято шкробають
Драпаками доріжки зрання,
Це поетам осінь – дарована,
ДвірникАм вона – покарання.


Рецензии
Наталко, осінь у Вас, як осінь - справжнісінька.
Гарно передали її настрій, сподобалось.
Мова у Вас чудова, я такої й не чула. Її мені не вистачає.
з повагою та вдячністю,
Тетяна

Татьяна Левицкая   08.11.2008 19:51     Заявить о нарушении
Дякую, Тетяно, за теплий відгук. Мова мені дається нелегко, бо живу у російськомовному регіоні (Миколаївщина), але вчуся, удосконалююсь, працюю. Усе приходить, хоч і не відразу. У Вас теж багато гарних глибоких віршів, які мені цікаві. Бажаю успіхів!!!

Наталя Терещенко   09.11.2008 20:32   Заявить о нарушении