Світлу пам’ять про Вас ми навік зберегли,
Наша пам’ять ніколи в Дніпрі не потоне.
І відлунюють шепіт круті береги:
“Ми додому йдемо, ми додому, додому…”
Я - не хрест на Дніпрі. Я Микола Крилатий.
Хліборобами звалися батько і дід.
Засівав я пшеницю, вибудовував хати,
А тепер спочиваю – пливу по воді.
Бачу, степ зажуривсь. Бачу, плачуть тополі.
Гей, тополі, не плачте, у серці не смерклось!
Сивогривий Дніпро виціловує болі –
І пливу, я пливу – і нема мені смерті.
А на схилах Дніпра сонце зранене зводиться,
Там Тетьяна на мене чекає із зрання:
Не ридає, не плаче, не стогне, не молиться,
А рудими коровами землю ралить…
Пушкарiвська ораторiя
© Copyright: Виктор Сирота, 2008
Свидетельство о публикации №108102503600
Свидетельство о публикации №108102503600
Рецензии
