Постукав у шибку вечір, осінній плач.
Жбурляється вітер листям, що «від кутюр»,
та я не сумую, він мій не зачепить плащ,
у вітрі сьогодні для мене звучить ноктюрн.
За хмари зірки сховалися, що ж, нехай!
Окалина місяця дивиться на бордюр.
Та проза життя, проте, не така й лиха,
У вітрі сьогодні для мене звучить ноктюрн.
Сьогодні не пишеться щось, не лежить душа,
Думки неслухняні, не хочуть іти в алюр...
Притисну палець до губ і скажу їм « ша!»
Помовчте! Сьогодні, я слухаю лиш ноктюрн...
Вечері не буде. Нічого не говори.
Бо я не збираюся слухати твій сумбур...
Ну щось розігрій. Ну чай собі завари.
А хочеш, навчу тебе слухати мій ноктюрн?
Ноктюрн
© Copyright: Наталя Терещенко, 2008
Свидетельство о публикации №108102202564
Свидетельство о публикации №108102202564
Рецензии
