Твоя

Набридло.
Все...
Все що Я хочу у мене є...
Все,чого б Я не побажала буде у мене через день,максимум два,після одних моїх слів...
А колись...,Я дивилась на річ і мріяла про неї...
Колись Я могла декілька днів,а то і тижнів могла думати про якусь річ,і так кортило її придбати,але не було зайвих грошей...
Колись жила від степендії,до степендії...
Колись Я не кожен день вечеряла,обідала,та навіть снідала у ресторанах...
Не прокидалась зранку у шовкових простерадлах...
Але колись...
Колись без цього всього Я відчувала себе щасливою...
Адже,гроші важливі,але не настільки,що б змінити настрій,та самопочуття...
Так,Я можу дозволити собі будь яку дрібничку,навіть найдорожчу машину і сумочку...
Але моя найважливіша таємница ,(тільки Ти нікому не кажи), навіть моя слабкість це морозиво...Особливо шоколадне...
Кажуть шоколад підіймає ендофріни у крові,гормон щастя...Хоча на мою думку це лише PR ход продавців шоколаду...Адже вигідно,як що ти напишеш у жіночих журналах з різними дієтами що шоколад підіймає настрій...Тому що велика кількість жінок після цього не будуть себе обмежувати маленькою кількістю шоколаду....
Але їсти шоколадне морозиво це розкіш ...
Не тому що дорого...Не тому що так важко дістати...А тому що люблю...

****************
Вкотре Я обіцяю собі,що скажу йому все,що наболіло.Все,що сидить там глибоко-глибоко в душі,і так хочу вирватись на волю.Але знову ....
****************
Він пройшов повз мене.
Але Я відчуваю цей таємничий подих...Це у повітрі...Це атмосфера зради...
Але він мовчить.Адже він нічого не скаже...
Він не може...
Він не залишить мене.
****************
Але чи краще жити з думкою про те,що кожен день Він зраджує мені,і що вже ніколи нічого не буде таким,як колись..
Що вже ніколи Я не буду зустрічати його біля 66-ої аудиторії в корпусі унівеситету,ніколи він не буде приходити змучений з роботи,і їсти ті вареники,що Я йому приготувала з останніх сил...Ніколи Він не наслухається коли Я буду співати.
А колись він писав мені вірші про кохання.
Колись дуже давно,коли ми лише познайомились...
Він писав вірші і дарував мені кожен день одну трояндочку...

Кохання пройшло?
А може його й не існувало?
Самообман?Іллюзія?..
Можливо ми лише брехали собі,задля того,що б бути щасливими.
Хоча...
***************
Коридор...Давно Я тут не була...
Давно Я не приходила сюди,що б побачити свого милого,і що б принести йому обід...
Адже вже так давно пообіді їсть він у ресторані,і вже так багато років не снідає...
А поцілунок зранку у носик вже увійшов в традицію.Це як сказати «доброго ранку»,або скзаати «дякую» за щось.Це вже звичка.А не потреба...
Зараз Я відкрию ці двері.
Я скажу йому все,що наболіло.
Я більше не можу тримати це в собі...
Але треба.Не хочу втрачати,але не можу мовчати.
****
- Вибачте,Анастасія Василівна....Але Олега Олександровича ще не було.
- Він поїхав ще зранку.Зателефонуйте йому.
*Її руки набрали його номер.*
- Немає відповіді.
****
Куди він поїхав?Він з нею?...
Чому Я зараз нервусь,адже Я знала що колись такий момент наступить...
Адже це Я винна.
І він винен.
Він зараз сидить десь з нею.....п'є каву і насолоджується чудовою погодою,і теплим подихом вітру.Але не зі мною.А з нею.Вона,напевно,обіймає його і дивиться поглядом,який він так давно не помічав від мене........
****
Телефон-зрадник!
Дістала з сумочки, мене викликає схований номер...
- Ало.
- Добрий вечір.Анастасія Василівна?
- Так,слухаю Вас...
- Вибачте,це Вас турбують з міської лікарні...Ваш чоловік сьогодні надійшов до нас з тяжкими тілесними травмами.Він попав у автомобільну катастрофу...Не доїхавши до лікарні Ваш чоловік помер.

*звук телефона впавшого на кафель*....
Сльози вже не були такими теплими,ніжними та рідкими...Це був водоспад....
Тільки біль десь там у грудях.
Вона чергувалась з біллю що надходила з рук....Які без зупинок били по склу...
Я ненавиджу себе.
 Всі мої підозри.
Як жаль що останній момент свого життя він провів не зі мною....


 
Пролог:
Його кабінет.
Треба забрати речі швидше...Я не можу знаходитись тут дуже довго.Істерика...
Я тягну руку до стола...Листок.Аркуш паперу впав.
Його почерк.
А колись він писав мені вірші про кохання.
Колись дуже давно,коли ми лише познайомились...
Він писав вірші і дарував мені кожен день одну трояндочку...
Відкриваю.....А руки трясуться....
 
*
Лише ти...
Дивлячись у темряву Я розумію що не зміг би жити без тебе,моя кохана.
20 мінус 1...буде 19....так саме 19-го вересня ми з тобою познайомились...
Саме 13 років тому....
Але ти залишилась у моєму серці і ніколи його не залишала.
Вибач що Я не міг знайти на тебе час,адже кохання це все що у мене залишилось...
Лише ти.І лише поряд.
Твій.
*