- Ти, Семен, геть скрізь не прав!
У Петра простора хата!
Вiн накидав в хатi трав,
Череда там є та м’ята…
- Нi, Василь, не в тому річ,
Нащо менi його хата?
Так, я клав Петровi піч,
Хто ж вiдмовиться вiд свата?
- Вiн твій сват? А я й не знав!
Хоч не раз горілку пили…
Ще й його на свято звав –
Ми онуку нiжки мили…
- є онук? А де ж вiн є?
Я його, здається, бачив…
В нього личико твоє,
Тiльки дуже гiрко плаче!
- То не вiн! У мого нiс
Як у тве; Ганзi, жiнки!
Тiльки в не; нiс пiдрiс,
А в онука – як картинка!
- Мою Ганзю не займай!
Хоч яка, та ж не сварлива!
При собi свiй нiс тримай,
Бо у тве; нiс, як слыва!и
- Досить, куме, вибачай!
Завертай до мене, в хату.
є горилка, а не чай,
Я дотримую в нiй м’яту.
- От гаразд! Це інша рiч!
А не те – жужжав, як бджілка!
Залишаюсь в тебе, в нiч…
Де твоя, Василь, горiлка?
10.08.06
Околица. С. Васильковский
© Copyright: Владимир Котовский, 2008
Свидетельство о публикации №108100204142
Свидетельство о публикации №108100204142
Рецензии