Горе-хатина - с переводом на русский

              І
Занедбана хата в розлогім суцвітті
Завмерло рахує буденні світанки.
Крізь темні шибки наумисно розбиті
Видніють, шматовані вітром, фіранки.

Іржаві цвяхи надто міцно забиті
У двері покошені, як в домовину.
І стіни уміють про жах говорити.
Чи варто дивитись на горе-хатину?

              ІІ
Велика столиця. За кожним вікном
Притулок знайшла пересічна родина.
Чому ж у селі за маленьким ставком
На когось чекає порожня хатина?

Поїхала, наспіх пішла, поповзла,
Летіла б до неї, якби мала крила.
Сторожкою ставши на розі села,
Від розпачу горе-хатину звільнила.

Та я б розбудила кропилом святим
Ті мертвенно-бліді, пустинні кімнати,
Щоб квітнула хата колоссям живим,
Воскресли на радощах батько та мати.

Щоб знову почути розмову батьків,
Ту лагідну спільність близької родини,
Пливти у ставку безтурботних років,
Шарітись від щастя рум’янцем калини.

Пішла б над водою, де верби шумлять,
Ховаючи юність мою за листвою.
Боюсь, що вони у душі прокричать
Скорботою, тугою, болем, журбою.




Перевод Анны Дудки
http://www.stihi.ru/2009/09/02/4342

Хатка-горемыка
Заброшена хата, все окна разбиты,
Лет десять иль больше полы в ней не мыты.
Сквозь щели рассохшихся выцветших рам
В дырявые форточки дуют ветра.

Рассветы мелькают, как маятник буден,
Всё замерло здесь, и никто не разбудит.
Железные гвозди все намертво вбиты
В дверь, что покосилась и смотрит убито.

Так крышку у гроба всегда забивают,
Прощаясь с усопшим, навек отпуская.
А стены? О страхе такого расскажут,
Что сердце тоска вновь узлом туго свяжет!

Огромна столица. За каждым окошком
Родные, что съехались с места родного.
Да только в селе у пруда, как лукошко,
Ждёт хатка-сиротка жильца дорогого.

Поехала б или пошла, поползла бы,
Летела бы к ней, шире крылья раскинув,
Её берегинею стала, спасла бы!
Ту хатку от горя и слёз защитила б!

Да всласть окропила б водою святою
Те мертвенно-бледные стены, как в храме.
Чтоб лишь расцвела моя хата весною,
Воскресли б на радостях папа и мама.

Мне б только услышать родное словечко!
Как, тихо смеясь, они в доме щебечут…
Плескаться в пруду иль присесть на крылечко,
Не зная забот, думать: так будет вечно.

Пошла б по воде, где мне вербы шептали,
Златою листвою меня привечая.
Боюсь только, как бы сейчас не прогнали,
Упреком печали меня провожая…