Я боюсь нагадати про Тебе собi у вiршах

Мовчки лежу і дивлюся як дихає небо.
Здається, що хтось його знову від мене жене...
Я навіть в віршах вже боюся згадати про тебе,
Кожне слово – мов біль той, що досі ніяк не мине.

Та й словом Тебе вже не можу я жодним назвати –
Наче Всесвіт, чи Дух – Ти вже вище тих слів давно став.
Мені ж залишилося все, що хотіла віддати..
Тільки душу мою, мов дитину ,ти в мене забрав.

І я мовчки дивлюсь, як проходить крізь вікна це небо..
І боюсь нагадати про Тебе собі у віршах.
А моя вже душа не бажає вертатись до мене..
...Я кохаю тебе не словами...Кохає Душа....


Рецензии
Ти вже нагадала мені, моя люба,
Що душу твою я кохаю як світ...
Так, душу забрав я у тебе, голуба,
Та свою я тобі віддав на тисячу літ!

Ай, справді, Маринко! Такій красуні зеленоокій та білявій чому не віддати і душу, і тіло, і... навіть життя?!!

З теплом душі,

Николай Цупренко   13.09.2008 13:28     Заявить о нарушении
Ви мене вразили Своїми словами у саме сердце...
Дуже вдячна за це тепло!!!!!!

Мари-На   13.09.2008 22:12   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.