Наш тын

*
* *
Наш тину,
Ніким не оспіваний…
Хіба може півнями,
Або курчатами,
Які ховались за ним,
Наче в клітку гратчасту
Від напасті.
Наш тину,
Дощатий,
З потрухлими латами
І старими стовпами,
Ніким не оспіваний
І не оплаканий…
Хіба що здавна дощами
І сусідськими хатами…
Наш тину,
Низенький і непримітний,
На дорогу похилений.
Хіба що,
Коли односельці
Ідуть на роботу,
Його підпирають поглядом –
Аж розривається серце!
Наш тину,
Гарбузинням поплетений,
Старенький,
Як батько і мати.
Скоро знову скажу тобі:
“Здрастуй!»

*
* *
Наш тын,
Никем не воспетый,
Разве что Петей,
Или хохлатками,
Притаившимися за ним,
Как в клетку, в решетку
От напасти.
Наш тын,
Дощатый
С трухлявыми латами,
Из старых столбов,
Никем не воспетый
И не оплаканный…
Разве что исстари дождями
И соседскими хатами…
Наш тын,
Низенький и неприметный,
На дорогу склонившийся.
Разве что,
Когда односельчане
Идут на работу,
Его подпирают взглядом –
А разрывается сердце!
Наш тын,
Тыквами обплетенный,
Старенький,
Как отец и мать.
Скоро снова скажу тебе:
"Здравствуй!"