Девушка-украинка на старом кладбище

Девушка-украинка на старом кладбище.
Ф.А. Васильев. 1863
- Поховала батька й мати,
Щастя бiльш менi не мати...
Залишилась нащо тут,
Не позбавлюсь долi пут!..

- Був коханий, вмер на пашнi,
То була любов, не шашнi...
Серце млiє, в грудях млость,
Непотрiбне в свiтi щось!..

- Слiз нема, й навiщо слёзи,
Вiдпочить солодко в Бозi...
Там спокiйнiш, нiж отут,
Там нема обридлих пут!..

- В свiтi день, а в хатi темно,
Остогидло, неприємно...
Марно свiтить каганець,
Молода, а вже – кiнець!..

- Пiздно, в нiч, вертаюсь з працi,
;сти дам курям та качцi...
Геть не тямлю, не своя,
Чи то я, чи то не я?..

- Тож позвуть коли сусiди:
«Ти ж до нас поснiдать iди!».
Не вiдмовлюсь, то пiду,
Не на радiсть – на бiду!..

- Там батьки, дочка, синочок,
В образах святих куточок...
Свiтло в хатi, щастя є,
Ох же ж, горечко моє!..

- Цвинтар старий, погребище,
Вiтер тут скажений свище...
Ось лежать мо; батьки,
Хрест з Ісусом, навпаки...

- Як помру, то ;х побачу,
Поки що живу, не плачу...
Марно Бога не корю,
Так, як свiчка, догорю.
17.07.07