Нема тої України,
Що вкривалась славою.
Залишилася руїна,
Зоветься державою.
Є держава, правителі,
Народ, землі, мова,
Та нема кому сказати
На тій мові слова.
Нема, нема й не з’явиться,
Звідки ж йому взятись?
Враз пащека роззявиться
Та й його розчавить.
Роздавить, глитне, оближеться,
Блисне диким оком,
Засміється й розійдеться
Дірою глибокой.
Нема щастя на Вкраїні,
Нема тай не буде
Останеться стоять руїна,
Згинуть добрі люде,
А недобрі розійдуться
По землі, по світу,
Та й спаскудять добру пам’ять
В китайку повиту.
Оту пам'ять, що ще мати,
Недоспавши колисала
І нема де правди взяти,
Все неправда пов’язала.
Пов’язала в сніп пшениці,
Що згнила під сонцем,
Тільки й слави, що дзвіниці
Спозаранку дзвонять.
Дніпро старий замулився,
Висох від печалі,
Людей нема, поснули всі,
Як квіти опалі.
Подражан Шевченку
© Copyright: Демченко Дмитрий, 2008
Свидетельство о публикации №108080704010
Свидетельство о публикации №108080704010
Рецензии